" Урок - не самоціль. Це інструмент виховання та розвитку особистості."
В.О.Сухомлинський
Вкладення:
♦ Як підвищити ефективність сучасного уроку
♦ Постановка виховних цілей сучасного уроку в початковій школі
♦ Методичні рекомендації вчителю щодо самоаналізу уроку
♦ Організація діяльності вчителя й учнів на уроці
♦Самоаналіз уроку (за Л. Ампілоговою)
♦Схема аналізу уроку з позицій здоров'язбереження
♦ Схема аналізу уроку математики (за О. Митником)
♦Орієнтовна схема аналізу особистісно зорієнтованого уроку
♦ Спостереження за особистісно-орієнтованим уроком
З уроку починається навчально-виховний процес, уроком він і закінчується. Усе інше в школі відіграє хоча й важливу, але допоміжну роль, доповнюючи й розвиваючи все те, що закладається на уроках. Кожний новий урок - це сходинка в знаннях і розвитку учня, новий внесок у формування його розумової й моральної культури, у розвиток ключових і предметних компетентностей.
Урок - не самоціль. Це інструмент виховання й розвитку, формування компетентної життєтворчої особистості. І якщо ми хочемо перевести нашу школу в режим розвитку, ми повинні досконало опанувати цим інструментом, навчитися більш раціонально його використовувати, досконало освоїти керування ним.
По-перше, урок у школі був і залишається основною формою організації навчальної роботи, за допомогою якої здійснюється виховання й розвиток компетентної особистості.
По-друге, життєздатність, життєстійкість уроку пояснюється тим, що він являє собою живу, рухливу, процесуальну систему, що постійно змінюється й удосконалюється й у якій відбиваються всі різноманітні багатопланові сторони й моменти навчально-виховного процесу.
Урок як основна форма навчання постійно зазнає змін; вимоги до його організації й проведення висуваються відповідно до запитів сучасного суспільства.
Сьогодні, в процесі бурхливого розвитку освіти, у ході запровадження компетентнісно орієнтованого навчання виникає потреба по-новому подивитися на сучасний урок, на його структуру, форми, технології проведення.
На сучасному етапі розвитку освіти кінцевим результатом навчального процесу є формування компетентного випускника школи, розвиток ключових і предметних компетентностей учня. І так як освітній процес в основному відбувається на уроці, то і сучасний урок повинен мати компетентнісно орієнтоване спрямування, тобто і його структура, і його форми проведення, і технології й методи, які ми використовуємо, повинні забезпечувати розвиток і формування компетентностей, необхідних особистості для життєздійснення, життєреаліазації, життєтворчості. Тому сьогодні завдання нашого тренінгу - сконструювати. Модель компетентнісного уроку, яка б допомогла й вчителю, й учню реалізувати найголовнішу мету - забезпечити формування компетентної особистості, готової до життєздійснення.
Сучасний урок - це урок демократичний. Він проводиться не для учнів, а разом з ними. Це урок, на якому присутній демократичний стиль спілкування, де діти вчаться здобувати знання, а не отримувати готові, де жоден з них не боїться висловлювати свою думку і доводити її.
Урок — форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.
Урок має такі особливості:
- є завершеною та обмеженою в часі частиною навчального процесу, під час якого розв’язуються певні навчально-виховні завдання;
- кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу;
- на відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь і навичок;
- відвідування уроків обов’язкове для всіх учнів, тому вони вивчають систему знань, поділених поурочне, в певній логіці;
- є гнучкою формою організації навчання, яка дає змогу використовувати різні методи, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність учнів;
- спільна діяльність учителя й учнів, а також спілкування великої сталої групи учнів (класу) створює можливості для згуртування колективу дітей;
- сприяє формуванню пізнавальних якостей особистості (активності, самостійності, інтересу до знань), а також розумовому розвитку учнів.
У дидактиці існує кілька підходів до класифікації уроків залежно від ознак, узятих за основу. За способами проведення виділяють уроки-лекції, уроки-бесіди, уроки-диспути, уроки самостійної роботи учнів та ін. За етапами навчальної діяльності — вступні уроки, уроки первинного ознайомлення з матеріалом, уроки формування понять, виведення законів і правил, уроки застосування знань на практиці, уроки повторення й узагальнення матеріалу, контрольні уроки, комбіновані уроки.
Найбільш вдалою в сучасній теорії та практиці навчання є класифікація, в основу якої покладено дидактичну мету і місце уроку в загальній системі уроків (Б. Єсипов, М. Махмутов, В. Онищук). Перебуваючи на однакових позиціях, ці автори пропонують різну кількість типів уроків. За класифікацією В. Онищука розрізняють такі типи:
- урок засвоєння нових знань;
- урок формування вмінь і навичок;
- урок застосування знань, умінь і навичок;
- урок узагальнення і систематизації знань;
- урок перевірки, оцінювання та корекції знань, умінь і навичок;
- комбінований урок.
Кожен тип уроку має свою структуру, тобто склад (з яких елементів або етапів складається), послідовність (в якій послідовності ці елементи входять у заняття), зв’язок (як вони пов’язані між собою).
В. Онищук увів поняття мікро- і макроструктури уроку. Макроелементи визначаються завданнями уроку певного типу. Такими, на його думку, є етапи засвоєння знань: сприймання, осмислення, узагальнення, систематизація. Оскільки логіка засвоєння знань та сама, то макроструктура уроків цього типу однакова. До мікроелементів структури уроку належать засоби і способи розв’язання дидактичних завдань на кожному його етапі.
Час і місце, відведені на кожен структурний елемент уроку, визначаються побудовою уроку в цілому. Структура уроку повинна забезпечувати успішне розв’язання його навчально-виховних завдань, активізацію пізнавальної діяльності учнів, відповідати характерові навчального матеріалу, дидактичним і методичним засобам, які використовує вчитель. Отже, визначаючи структуру уроку, вчитель повинен враховувати тему і зміст, найдоцільніші методичні засоби і прийоми, конкретні умови, в яких проводитиметься урок, рівень підготовленості учнів тощо.
Майже в усіх типах уроків наявні такі структурні елементи: вступна частина, перевірка домашнього завдання, вивчення нового матеріалу, закріплення нового матеріалу, повідомлення домашнього завдання, закінчення уроку.
Вступна частина уроку повинна забезпечити нормальну зовнішню обстановку для роботи та психологічний настрій учнів на нормальну роботу. Попередня організація класу передбачає взаємне вітання вчителя і учнів, перевірку відвідування, зовнішнього стану приміщення, робочих місць, робочої пози та зовнішнього вигляду учнів, організацію уваги.
Перевірка домашнього завдання складається з двох частин: перевірки письмового завдання, яку здійснюють різними методами залежно від поставленої мети, й усної перевірки знань, яку проводять за допомогою розглянутих раніше методів.
Вивчення нового матеріалу передбачає або повідомлення вчителя за допомогою словесних методів навчання, або самостійну роботу учнів з підручниками, навчальними посібниками та ін. Під час пояснення нового матеріалу вчитель мусить подбати, щоб усі учні бачили й чули його (можна сидіти, якщо втомився), він не повинен ходити по класу, говорити слід голосно, чітко, розмірено. Мова його має бути зрозумілою для відповідного віку. Пояснювати треба, спираючись на попередній досвід учнів, виділяючи істотне в матеріалі, не захоплюючись другорядним, стежити за послідовністю викладу, використовувати ілюстративний матеріал.
Вивчення нового матеріалу дає змогу учням набувати різноманітних умінь та навичок. Структура їх формування має свої особливості. Головними її компонентами є розбір і засвоєння правила, покладеного в основу дії навички, подолання труднощів у її застосуванні, удосконалення дії навички, закріплення досягнутого рівня дії навички та використання її на практиці, досягнення майстерності в її використанні.
Найважливіший засіб формування вмінь і навичок — вправи. Вони мають бути цілеспрямованими, систематичними, тривалими, різноманітними і постійними.
Закріплення нового матеріалу має на меті встановлення міцного зв’язку між щойно набутими знаннями і засвоєними раніше, перевірку правильності утворення наукових понять, вироблення вміння застосовувати знання на практиці. Цієї мети досягають завдяки різноманітним вправам та самостійній практичній роботі учнів.
Повідомлення домашнього завдання. Вчитель повинен продумувати його зміст, щоб воно було конкретним, посильним для учнів. Домашнє завдання не можна давати наспіх, коли пролунав дзвоник з уроку. На повідомлення і пояснення домашніх завдань відводять спеціальний час.
Закінчення уроку відбувається за вказівкою вчителя.
Спираючись на знання сутності процесу навчання, його загальних методів і розглянутих вище основних елементів переважної більшості типів уроків, неважко визначити структуру кожного типу уроку.
Урок засвоєння нових знань: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань; повідомлення учням теми, мети і завдань уроку; мотивація навчання школярів; сприймання й усвідомлення учнями фактичного матеріалу, осмислення зв’язків і залежностей між елементами виучуваного; узагальнення та систематизація знань; підсумки уроку; повідомлення домашнього завдання.
Урок формування вмінь і навичок: перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція опорних знань, умінь І навичок; повідомлення учням теми, мети І завдань уроку й мотивація навчання школярів; вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи); первинне застосування нових знань (пробні вправи); самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком, Інструкцією, завданням); творче перенесення знань І навичок у нові ситуації (творчі вправи); підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.
Урок застосування знань, умінь і навичок: перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція опорних знань, умінь І навичок; повідомлення теми, мети й завдань уроку І мотивація навчання школярів; осмислення змісту послідовності застосування способів виконання дій; самостійне виконання учнями завдань під контролем І з допомогою учителя; звіт учнів про роботу й теоретичне обґрунтування отриманих результатів; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
Урок узагальнення і систематизації знань: повідомлення теми, мети І завдань уроку та мотивація навчання школярів; відтворення та узагальнення понять І засвоєння відповідної їм системи знань; узагальнення та систематизація основних теоретичних положень І відповідних Ідей науки; підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.
Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок: повідомлення теми, мети І завдання уроку, мотивація навчання школярів; перевірка знання учнями фактичного матеріалу й основних понять; перевірка глибини осмислення учнями знань І ступеня їх узагальнення; застосування учнями знань у стандартних та змінених умовах; збирання виконаних робіт, їх перевірка, аналіз І оцінка; підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.
Комбінований урок: перевірка виконання учнями домашнього завдання практичного характеру; перевірка раніше засвоєних знань; повідомлення теми, мети І завдань уроку та мотивація навчання школярів; сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу; осмислення, узагальнення І систематизація знань; підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.
Розглянуті структури є орієнтовними. Вони передбачають варіативність залежно від віку учнів, їх підготовки, змісту навчального матеріалу, методів навчання, місця проведення уроків тощо. Учитель повинен творчо підходити до підготовки плану конкретного уроку і наповнення його змістом.
Під час будь-якого типу уроку вчитель застосовує різні види навчальної роботи: фронтальну, групову, парну та Індивідуальну. Кожна форма цієї роботи має власну методику її організації.
Фронтальна робота. Учитель ставить проблемні запитання або пізнавальні завдання, у вирішенні яких беруть участь усі учні. Вони пропонують різні варіанти розв’язання, перевіряють їх, обґрунтовують, розвивають найвдаліші форми, відкидають неправильні. Вчитель керує колективним пошуком учнів, спрямовує їх пізнавальну активність. Така робота забезпечує одночасне керівництво всіма учнями, управління сприйманням Інформації, її систематизацією І закріпленням. Водночас вона недостатньо враховує Індивідуальні особливості учнів, зокрема темп їхньої навчально-пізнавальної діяльності, рівень попередньої підготовленості.
Групова робота. Полягає у спільних зусиллях учнів щодо вирішення поставлених учителем завдань: спільне планування роботи, обговорення І вибір способів розв’язання навчально-пізнавальних завдань, взаємодопомога та співпраця, взаємоконтроль і взаємо оцінка. Учнів ділять на групи по 4—6 осіб (на семестр або навчальний рік). Групи формують з однаковим або Із змішаним складом учнів за успішністю. Перші можуть виконувати диференційовані завдання, другі — однакові. Ефективнішою є група зі змішаним складом учнів. Групову навчальну роботу організовують при виконанні лабораторних І практичних робіт, робіт на навчально-дослідних ділянках, а також на уроках з основ наук — під час засвоєння, повторення, застосування, узагальнення та систематизації знань. Групова робота ефективніша, якщо групи очолюють консультанти (асистенти), призначені вчителем.
Типова структура групового заняття: перевірка домашнього завдання; підготовка до групової роботи (Інструктування учнів щодо послідовності роботи, роздавання карток з однаковими або диференційованими завданнями, створення проблемної ситуації, постановка проблеми); ознайомлення Із завданнями, обговорення й складання плану виконання завдання; звіт про виконану роботу. Перевага групової форми навчальної діяльності — в можливості урахування навчальних інтересів учнів, кооперування їх навчально-пізнавальної діяльності, взаємоконтролю за її результатами. Недоліки — пасивність окремих учнів, можливість списування.
Парна робота. Передбачає допомогу сильного учня слабшим і взаємодопомогу. Пари визначає вчитель, зважаючи на симпатії або працездатність учнів. Вони можуть мінятися. В. Дяченко розрізняє пари постійного (статичні) і змінного складу (динамічні). Така структура роботи дає змогу вчити кожного і вчитися кожному. Головне у парній організації навчальної праці — взаємонавчання і взаємоконтроль. Учитель готує картки з диктантом для кожного учня, один учень читає навчальний текст, другий — пише, відтак навпаки. Після цього учні обмінюються роботами і перевіряють їх. Той, хто припустився помилок, робить усний розбір під контролем партнера. Відтак партнери міняються, і все починається спочатку, але з іншими текстами і партнерами.
Індивідуальна робота. Важливим моментом у процесі навчання є індивідуальний підхід до учнів. Існують такі способи індивідуалізації навчання: під час пояснення нового матеріалу вчитель зважає на учнів, для яких він може бути незрозумілим; під час самостійної роботи частіше підходить до відстаючих учнів, допомагає і підбадьорює їх; індивідуалізує домашнє завдання; частіше здійснює вибіркову перевірку зошитів учнів, яким важче дається навчання.
Ця форма роботи на уроці дає змогу враховувати темпи роботи кожного учня, його підготовленість, створює можливості для диференціації завдань, контролю й оцінювання результатів, забезпечуючи відносну самостійність. Але потребує значних затрат часу і зусиль учителя.
Нерідко під час уроку перед учителем постає проблема підтримання в класі порядку і дисципліни. Причиною порушень дисципліни є передусім низька його якість, коли учням нецікаво, вони нудьгують і вдаються до різних витівок, розваг. Буває, що учні не можуть довго заспокоїтися після події, що сталася перед уроком, надто збуджені, неуважні, продовжують обговорювати її. Нерідко учні порушують дисципліну через ненормальні стосунки з учителем, грубе, нетактовне ставлення до них, намагаючись у такий спосіб «помститися». Причиною недисциплінованості може бути також хворобливий стан учня.
Знання цих причин у кожному конкретному випадку дає вчителеві змогу знаходити адекватні шляхи їх усунення, зокрема, переключення уваги учнів на корисну роботу, спокійне зауваження порушникові дисципліни, цікавий виклад матеріалу і захоплення ним учнів, швидкий темп уроку, нейтральне приємне або неприємне зауваження всьому класу чи конкретному порушнику, дії мімікою, жестами, виразом обличчя. Окрім цього, не слід забувати такі прості істини: ніколи не можна карати учня, не з’ясувавши його участі або ступеня його провини у порушенні дисципліни. Дисциплінуючи клас, слід апелювати до почуття власної гідності учня.
Підготовка до уроку будь-якого типу передбачає дотримання педагогом певних вимог — організаційних, дидактичних, психологічних, етичних, гігієнічних.
Дидактика виходить з таких аспектів ефективності уроку: керування пізнавальною діяльністю учнів на основі закономірностей і принципів навчання; напружена, досконало організована й результативна пізнавальна діяльність учнів; ретельна діагностика причин, що впливають на якість занять, прогнозування здійснення і результатів навчально-виховного процесу, вибір на цій основі досконалої технології досягнення запроектованих результатів; творчий підхід до розв’язання нестандартних завдань відповідно до наявних умов та можливостей; обґрунтований вибір, доцільне застосування необхідного і достатнього для досягнення мети комплексу дидактичних засобів; диференційований підхід до окремих груп учнів; ефективне використання кожної робочої хвилини на уроці; атмосфера демократизму, змагання, діловитості, стимулювання, дружнього спілкування, прогнозування навчальної діяльності, вибір на цій основі досконалої технології досягнень запрограмованих результатів.
Творчий учитель постійно шукає шляхи вдосконалення уроку. Такі пошуки спрямовані на розв’язання низки навчально-виховних завдань, передусім на підвищення виховної ролі уроку, використання змісту навчального матеріалу для формування національної самосвідомості учнів, формування в них моральних, правових, трудових, естетичних якостей особистості.
Актуальною є проблема розвитку в учнів пізнавальних інтересів, виховання потреби у знаннях і самоосвіті, формування вміння працювати з джерелами наукової інформації, відбирати необхідну для свого загального розвитку і майбутньої професійної діяльності. Проблемним є питання оптимального відбору змісту навчального матеріалу до уроків, оскільки й досі бракує досконалих підручників з багатьох навчальних дисциплін.
Великої ваги набула проблема активізації пізнавальної діяльності на уроках з використанням активних методів навчання, виконання учнями різних видів самостійної роботи, творчих і дослідницьких завдань.
Пошуки творчих учителів покликали до життя нові види уроків, відмінні від типових. Серед них — уроки ділової гри, уроки прес-конференції, уроки-КВК, уроки-змагання, уроки-консиліуми, уроки-твори, уроки-винаходи, уроки-заліки та ін., для яких характерні: максимальна щільність, насиченість різними видами пізнавальної діяльності, запровадження самостійної діяльності учнів, використання програмованого і проблемного навчання, здійснення міжпредметних зв’язків, усунення перевантаженості учнів.
Ось як проводять, наприклад, урок-змагання.
Клас ділять на дві групи, приблизно однакові за рівнем знань. У кожній обирають капітана і консультанта. Консультант працює зі слабшими членами команди. Урок складається з кількох конкурсів. Учнів попереджають, що в процесі змагання враховуватиметься активність кожного з них і команди загалом. За кожну відповідь журі виставляє бали у відомість. Перемагає команда, яка набирає найбільшу кількість балів. Наприклад, на уроці математики чи фізики можуть бути такі конкурси: «Чи знаєш ти формули?», «Конкурс кмітливих», «Змагання любителів кросвордів», «Чи розумієш ти графіки?», «Знайди помилку», «Пошук» та ін.
Перший конкурс може відбуватися у такий спосіб. Представники команд витягують папірець, згорнутий у трубочку, або кидають кубик, на гранях якого написано формули. Формулу записують на дошці, пояснюють її зміст, відтак ставлять запитання, що стосуються цієї формули. Журі оцінює відповіді й виставляє оцінку. Другий конкурс, в якому кожен може виявити свою кмітливість, — розв’язування якісних задач. Разом з малюнками їх записують на картці. Представники команд витягують картки-завдання і відповідають на запитання. Якщо вони не можуть відповісти, просять допомоги у своєї команди; якщо й вона неспроможна зробити це — допомагає команда-суперниця, але перша команда втрачає бали, а друга за правильну відповідь — набирає. Для третього конкурсу готують спеціальні картки. На картках, розданих учням обох команд, намальовано сітку-кросворд, складений учителем. Під картку підкладають копіювальний і чистий аркуші паперу. Розв’язуючи кросворд, відповіді вписують у картку і здають її журі. У четвертому конкурсі, як і в попередньому, представники команд витягують картки з графіками й запитання, на які треба відповісти. На виконання завдання відводиться певний час. Картки здають журі.
Цікавими для теорії та практики є власне нестандартні уроки, для яких характерне таке структурування змісту й форми, яке викликає передусім інтерес в учнів і сприяє їх оптимальному розвитку і вихованню.
До них відносять:
Інтегровані уроки, на яких матеріал кількох тем подають блоками (В. Шаталов); міжпредметні уроки, які ставлять за мету «спресувати» споріднений матеріал кількох предметів; театралізовані уроки, які проводять у межах чинних програм і відведеного навчальним планом часу. Вони збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів; сугестопедичні уроки, що не набули поширення, оскільки механізми дії підсвідомого поки що технологічно не розроблені щодо педагогіки й окремих методик; уроки з різновіковим складом учнів, які передбачають подачу блоками матеріалу одного предмета, що за програмою вивчається у різних класах.
Нестандартні уроки руйнують застиглі штампи так званих зунів (знання, уміння, навички). Структура нових типів уроків також відмінна від традиційних.
"ІНФОСВІТ"