“Вчительська професія, – це людинознавство, постійне, те, що ніколи не припиняється, проникнення у складний духовний світ людини. Чудова риса – постійно відкривати в людині нове, дивуватися новому, бачити людину в процесі її становлення – один із тих корінь, які живлять покликання до педагогічної праці. ”
«Ми маємо справу з найскладнішим, неоціненним, найдорожчим, що є в житті, – з людиною.»
В.Сухомлинський
Автор: Ніна Ткаченко
Вимоги до діяльності вчителя:
- Систематичне піклування про всебічний розвиток дитини.
- Любов до дітей і кожної окремої дитини.
- Повага до дитини, вміння бачити в кожній людині особистість
- .Віра в дитину як запорука педагогічного успіху.
- Глибоке знання дитини.
- Розуміння дитини – педагогічна емпатія.
- Бережливе ставлення до духовного світу і природи дитини.
- Вміння розвивати у дитини почуття власної гідності.
- Вміння включати дитину в коло інтересів, життя і турбот інших людей.
- Бути другом, мудрим радником дитини.
Властивості педагогічної професії:
«Ми маємо справу з найскладнішим, неоціненним, найдорожчим, що є в житті, – з людиною. Від нас, від нашого вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить її життя, здоров’я, розум, характер, воля, громадянське й інтелектуальне обличчя, її місце і роль у житті, її щастя»;
кінцевий результат праці віддалений в часі;
багатофакторність впливів на дитину, «… завдання – боротися за людину, переборювати негативні впливи і давати простір позитивним ». Розумний, умілий, мудрий вихователь;
«Об’єкт нашої праці – найтонші сфери духовного життя особистості, яка формується, – розум, почуття, воля, переконаність, самосвідомість». Впливати тим же. Найважливіші інструменти впливу – слово, краса довкілля і мистецтва.
Якості педагога – майстра:
“Учительська професія – це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, який ніколи не припиняється… Це подив перед багатогранністю і невичерпністю людською”;
” … практична педагогіка – це знання й уміння, не тільки доведені до ступеня майстерності, але й підняті до рівня мистецтва… виховувати й відчувати її індивідуальний світ”;
” Наріжний камінь педагогічного покликання – це глибока віра в можливість успішного виховання кожної дитини». Терплячість до дитячихслабостей, мудрість в розумінні дитини, конфліктів:
«Гармонія серця і розуму» педагога. «Чуйність, сердечна турбота про людину – це плоть і кров педагогічного покликання»;
«… Уміння настроювати себе на задушевну розмову з учнем, особливо з підлітком, надзвичайно важливе в тій майстерні педагогічних засобів, яку повинен створити для себе кожний учитель. Це вміння треба виховувати в собі, створювати, удосконалювати, «відшліфовувати», робити тоншим і більш дійовим… необхідно глибоко проникати в душу дитини, вдумуватися в те, чим вона живе, як вона дивиться на світ, чим є для неї люди, що оточують її.
“Дорогий мій колега, щоб стати справжнім вихователем, треба пройти цю школу сердечності – протягом тривалого часу пізнавати серцем усе, чим живе, що думає, з чого радіє й чим засмучується ваш вихованець. Це одна з найтонших речей у нашій педагогічній справі”.
В.Сухомлинський